Розглянемо два сценарії двох підлітків з різних сімей та життєвих обставин. Поговоримо про стрес та самостійність.

Пʼятнадцятирічна Софійка мешкає в безпечному районі та у великому приватному будинку, відвідує приватну школу. Її батьки мріють, щоб вона успішно склала всі іспити та вступила в один з найкращих університетів. Щоб досягти цієї мети, вона має щотижня зустрічі з репетиторами з різних предметів, обмежений час на використання гаджетів та інші обмеження. Хоча Софійка здобуває високі оцінки, вона стикається з проблемами зі сном. Її стосунки з батьками напружені, а з друзями вона часто свариться і скаржиться на головні болі.

Пʼятнадцятирічний Богдан живе в небезпечному районі, ходить в державну школу. Зараз Богдану важко зосередитись під час занять, складно засвоювати матеріал серед уроків, натомість його регулярно відправляють до директора школи через прояви агресії. Богдан також має проблеми зі сном, а його оцінки, які вже раніше не були дуже високими, тепер стали ще гіршими.

Ми всі розуміємо, що на Богдана очікують випробування і що про нього треба хвилюватись та турбуватись. А от те, що треба хвилюватись за Софійку, не дуже очевидно. Хронічне недосипання та руйнівний стрес, від яких вона потерпає в період, коли її мозок перебуває на важливому етапі розвитку, загрожують її майбутньому психічному та фізичному здоровʼю. Якщо покласти поруч результати сканування мозку Богдана та Софійка, то ми помітимо, що залучені ті самі ділянки мозку, які відповідають на стрес.

Постійний стрес має негативний вплив на мозок, особливо на мозок дітей та підлітків, який перебуває у стані активного розвитку. Як ні дивно, але за дослідженнями Медлін Левін, діти та підлітки з багатих сімей мають особливо високий ризик розвитку тривожних розладів та змін настрою. За статистикою, 80% учнів з престижних шкіл у Кремнієвій долині відчувають помірний або високий рівень тривоги, а 54% зізнались у помірному або важкому ступені депресії.

Хронічний стрес у дітей та підлітків – це проблема, для вирішення якої знадобляться не тільки зусилля, а й зміна звичок.

Який зв’язок тут із контролем? Прямий. Відчуття контролю – так називаються ліки проти стресу. Виявляється, що нам достатньо саме почуття контролю, а не факт його наявності. Коли ми впевнені, що можемо вплинути на ситуацію, стрес відчувається значно менше. Більшість людей почувається безпечніше, коли керують автомобілем, ніж під час польоту літаком (хоча це повинно бути навпаки, оскільки ризик аварії на дорогах в тисячу більший згідно статистики). Просто коли ми керуємо – ми контролюємо ситуацію, ми почуваємось спокійніше, та навіть, коли сидимо поряд з тим, хто керує – є можливість впливу на рух автівки. Це одна з причин, чому ми відчуваємо стрес, коли застрягаємо в заторі на дорозі, спізнюємось, оскільки у цьому випадку ми не можемо вплинути на проблему.

Відчуття контролю на прикладі власних дітей. Коли дитина хворіє або переживає якісь складнощі, у вас виникає відчуття, що ви ніяк не можете їй допомогти. Те саме відбувається, коли вона вперше сідає за кермо або бере участь у спортивних змаганнях – в ці моменти ви лише спостерігаєте і не маєте можливості вплинути на ситуацію, лише сподіваєтесь, що все пройде добре.

Здатність діяти – це один з найважливіших аспектів людського щастя та добробуту. Нам усім подобається відчуття, що ми самі вирішуємо. Те ж саме стосується й наших дітей. Тому дворічні діти кажуть: “Я сам!”. Ми маємо дозволити дітям самотужки робити те, що вони здатні робити самі. Навіть, якщо ми запізнюємось, а вони робитимуть самі довше. Завʼязати шнурки за дитину, чи дочекатись, коли вона зробить це сама? Зробити вибір за підлітка чи дозволити зробити йому це самостійно?

Тривога виникає тієї миті, коли нам вказують, що та як саме нам треба робити. Саме в такої ситуації перебуває більшість дітей щоденно: “Мені дуже важливо мати відчуття контролю, відповідальності за своє життя. Мені подобається, коли батьки дають мені вибір. Коли чиясь мама каже дитині, “Ти йдеш в басейн, а потім, якщо лишиться час, відвідаєш виступ друга”. Так, авжеж, спорт це круто, але як вам життя, в якому вам постійно кажуть “Ні, ось такий в тебе план”, замість того, щоб врахувати, а чого хочу я.

Пригадайте, як протікають дні для більшості школярів. Вони повинні слухати уроки, вивчати предмети, які не обрали, з вчителями, яких не обрали, з однокласниками, яких не обрали, за графіком, який не обрали, їсти та відпочивати за розкладом, який не обирали, а все це відбувається під диктатом вчителя, який може дозволити тобі вийти в туалет або не дозволити. Також варто задуматися про те, як саме ви оцінюєте свою дитину. Чи оцінюєте ви її за прогрес над самою собою чи в порівнянні з успіхами інших дітей? Чи за її розуміння біології, чи за оцінку, яку вони за неї отримала?

Відчуття безпорадності може викликати розпач та стрес, і більшість дітей постійно перебувають у такому стані. Дорослі часто говорять дітям, що вони самі відповідальні за своє життя, але водночас швидко перевіряють, чи виконала дитина домашні завдання, що робить після школи, з ким спілкується. Деякі навпаки можуть стверджувати, що не діти, а саме батьки відповідальні за життя своєї дитини. Таким чином, діти відчувають себе безпорадними, що може погіршувати стосунки з батьками.

Чи все погано? Та ні! Є й інший шлях.

Протягом останніх десятиліть дослідження продовжують підтверджувати, що здорове відчуття контролю над ситуацією нерозривно пов’язане з усім тим позитивним, що ми бажаємо для своїх дітей. Відчуття контролю – це упевненість у тому, що ми здатні, докладаючи певні зусилля, керувати своїм життям. Це призводить до поліпшення фізичного стану, збільшення тривалості життя, зниження рівня стресу, покращення емоційного стану та підвищення мотивації. Воно сприяє розвитку навичок керування поведінкою, сприяє успіхам у навчанні та просуванню в кар’єрі.  Так само як фізичні вправи, здорове харчування та відпочинок, відчуття контролю є здоровою необхідністю, а можливо, й первинною потребою.

Роль дорослих полягає не в тому, щоб примушувати дітей йти шляхом, який ми самі визначили для них. Натомість ми можемо навчити дітей навичок, які допоможуть їм самім визначати свій шлях протягом всього свого життя, корегувати його, а не тільки мати хороші відмітки в дитинстві.

Який звʼязок між самостійністю дитини та її здоровʼям, успішністю та щастям? Починаємо цикл статей “Самостійність” як прагнення знайти шлях до їхньої мотивації в сучасних умовах.

Після дослідження стресу та мотивації ми зрозуміли важливість усвідомлення необхідності самоконтролю. Наша мета – допомогти дітям знизити негативний вплив стресу на їх ефективність та психічне здоров’я. Ми ставимо перед собою завдання спрямувати дітей на здоровий рівень мотивації, що знаходиться між перфекціонізмом і бажанням швидко повернутися до розваг. Виявивши, що невміння контролювати ситуацію викликає стрес, а самостійна робота є ключем до розвитку мотивації, ми відчули, що натрапили на дуже важливе відкриття. Наше переконання в цьому підсилилося, коли ми дещо поглибилися у вивченні цього питання і зрозуміли, що здорове почуття контролю пов’язане практично з усім, що ми прагнемо для власних дітей – фізичним і психічним здоров’ям, успіхами в навчанні та загальним щастям. Ми будемо щоденно обговорювати цю тему, щоб розкрити її та полегшити життя як дітям, так і їхнім батькам та дорослим.

Якщо діти не володіють почуттям контролю над своїм життям, вони можуть відчувати безпорадність, пригніченість і нерідко стають пасивними або відчувають відчуття приреченості. Коли їм не дається можливість здійснити свідомий вибір, зростає ризик виникнення тривоги, проблем з концентрацією, депресії, нападів гніву, самопошкодження або неконтрольованого вживання ліків. Навіть при наявності значних ресурсів та можливостей, які надають батьки, діти часто не можуть досягти успіху. Недостатнє відчуття контролю над власним життям призводить до внутрішнього сум’яття, незалежно від фінансового статусу родини.

Кращі результати ми досягаємо, коли відчуваємо, що маємо вплив на світ навколо нас. Згідно з дослідженнями, мешканці будинків для людей похилого віку, яким пояснили і продемонстрували, що вони самі відповідальні за своє життя, живуть довше, ніж ті, хто покладається на персонал. Так і дитина, яка самостійно вирішує, як робити домашні завдання, готуватися до випускних іспитів, відчувається щасливіше, має менше стресу і загалом краще справляється з життєвими ситуаціями.

Ми виходимо з того, що діти – розумні люди, які мають бажання, щоб їхнє життя було щасливим, і вони здатні самі зрозуміти, як досягти цього за певних умов. Ваші діти знають, коли потрібно вставати вранці і як правильно одягатись. Вони розуміють важливість виконання домашніх завдань. Навіть якщо вони не виражають цього, вони відчувають тиск, і якщо їхні справи й так погані, ваші дорікання лише посилюють їхній внутрішній опір. Тому для того, щоб дитина могла самостійно розвиватися, важливо надати їй достатню свободу і виявити повагу до неї. Хоча, якби ми могли повністю контролювати дітей і змусити їх стати такими, якими ми бажаємо, то, можливо, ми відчували б менше стресу. Проте в такому випадку наші діти б не мали можливості вчитися самоконтролю, оскільки б вони лише знали, що таке батьківський контроль, але не дізнавалися б, що таке самоконтроль.

Тепер ми будемо говорити про те, що варто сприймати себе як порадника для своєї дитини, а не як її керівника чи наглядача. Ми спробуємо переконати вас, що важливо якомога частіше говорити дитині “Це тобі вирішувати”.

Разом ми побачимо, як підліткова бунтівничість уступить місце здатності ухвалювати розумні рішення. Ми побачимо покращення в оцінках та результатах тестів. Ми побачимо, як діти, які відчували розгубленість і пригніченість, стають успішними та щасливими, та знову зближуються зі своїми батьками, навіть якщо цього від них вже ніхто й не очікував. Передати своїм дітям здорове почуття самостійності та водночас розвинути його в собі – це цілком досяжно. Це навіть простіше, ніж ви думаєте. І ми крок за кроком покажемо вам, як це зробити.