Розглянемо два сценарії двох підлітків з різних сімей та життєвих обставин. Поговоримо про стрес та самостійність.
Пʼятнадцятирічна Софійка мешкає в безпечному районі та у великому приватному будинку, відвідує приватну школу. Її батьки мріють, щоб вона успішно склала всі іспити та вступила в один з найкращих університетів. Щоб досягти цієї мети, вона має щотижня зустрічі з репетиторами з різних предметів, обмежений час на використання гаджетів та інші обмеження. Хоча Софійка здобуває високі оцінки, вона стикається з проблемами зі сном. Її стосунки з батьками напружені, а з друзями вона часто свариться і скаржиться на головні болі.
Пʼятнадцятирічний Богдан живе в небезпечному районі, ходить в державну школу. Зараз Богдану важко зосередитись під час занять, складно засвоювати матеріал серед уроків, натомість його регулярно відправляють до директора школи через прояви агресії. Богдан також має проблеми зі сном, а його оцінки, які вже раніше не були дуже високими, тепер стали ще гіршими.
Ми всі розуміємо, що на Богдана очікують випробування і що про нього треба хвилюватись та турбуватись. А от те, що треба хвилюватись за Софійку, не дуже очевидно. Хронічне недосипання та руйнівний стрес, від яких вона потерпає в період, коли її мозок перебуває на важливому етапі розвитку, загрожують її майбутньому психічному та фізичному здоровʼю. Якщо покласти поруч результати сканування мозку Богдана та Софійка, то ми помітимо, що залучені ті самі ділянки мозку, які відповідають на стрес.
Постійний стрес має негативний вплив на мозок, особливо на мозок дітей та підлітків, який перебуває у стані активного розвитку. Як ні дивно, але за дослідженнями Медлін Левін, діти та підлітки з багатих сімей мають особливо високий ризик розвитку тривожних розладів та змін настрою. За статистикою, 80% учнів з престижних шкіл у Кремнієвій долині відчувають помірний або високий рівень тривоги, а 54% зізнались у помірному або важкому ступені депресії.
Хронічний стрес у дітей та підлітків – це проблема, для вирішення якої знадобляться не тільки зусилля, а й зміна звичок.
Який зв’язок тут із контролем? Прямий. Відчуття контролю – так називаються ліки проти стресу. Виявляється, що нам достатньо саме почуття контролю, а не факт його наявності. Коли ми впевнені, що можемо вплинути на ситуацію, стрес відчувається значно менше. Більшість людей почувається безпечніше, коли керують автомобілем, ніж під час польоту літаком (хоча це повинно бути навпаки, оскільки ризик аварії на дорогах в тисячу більший згідно статистики). Просто коли ми керуємо – ми контролюємо ситуацію, ми почуваємось спокійніше, та навіть, коли сидимо поряд з тим, хто керує – є можливість впливу на рух автівки. Це одна з причин, чому ми відчуваємо стрес, коли застрягаємо в заторі на дорозі, спізнюємось, оскільки у цьому випадку ми не можемо вплинути на проблему.
Відчуття контролю на прикладі власних дітей. Коли дитина хворіє або переживає якісь складнощі, у вас виникає відчуття, що ви ніяк не можете їй допомогти. Те саме відбувається, коли вона вперше сідає за кермо або бере участь у спортивних змаганнях – в ці моменти ви лише спостерігаєте і не маєте можливості вплинути на ситуацію, лише сподіваєтесь, що все пройде добре.
Здатність діяти – це один з найважливіших аспектів людського щастя та добробуту. Нам усім подобається відчуття, що ми самі вирішуємо. Те ж саме стосується й наших дітей. Тому дворічні діти кажуть: “Я сам!”. Ми маємо дозволити дітям самотужки робити те, що вони здатні робити самі. Навіть, якщо ми запізнюємось, а вони робитимуть самі довше. Завʼязати шнурки за дитину, чи дочекатись, коли вона зробить це сама? Зробити вибір за підлітка чи дозволити зробити йому це самостійно?
Тривога виникає тієї миті, коли нам вказують, що та як саме нам треба робити. Саме в такої ситуації перебуває більшість дітей щоденно: “Мені дуже важливо мати відчуття контролю, відповідальності за своє життя. Мені подобається, коли батьки дають мені вибір. Коли чиясь мама каже дитині, “Ти йдеш в басейн, а потім, якщо лишиться час, відвідаєш виступ друга”. Так, авжеж, спорт це круто, але як вам життя, в якому вам постійно кажуть “Ні, ось такий в тебе план”, замість того, щоб врахувати, а чого хочу я.
Пригадайте, як протікають дні для більшості школярів. Вони повинні слухати уроки, вивчати предмети, які не обрали, з вчителями, яких не обрали, з однокласниками, яких не обрали, за графіком, який не обрали, їсти та відпочивати за розкладом, який не обирали, а все це відбувається під диктатом вчителя, який може дозволити тобі вийти в туалет або не дозволити. Також варто задуматися про те, як саме ви оцінюєте свою дитину. Чи оцінюєте ви її за прогрес над самою собою чи в порівнянні з успіхами інших дітей? Чи за її розуміння біології, чи за оцінку, яку вони за неї отримала?
Відчуття безпорадності може викликати розпач та стрес, і більшість дітей постійно перебувають у такому стані. Дорослі часто говорять дітям, що вони самі відповідальні за своє життя, але водночас швидко перевіряють, чи виконала дитина домашні завдання, що робить після школи, з ким спілкується. Деякі навпаки можуть стверджувати, що не діти, а саме батьки відповідальні за життя своєї дитини. Таким чином, діти відчувають себе безпорадними, що може погіршувати стосунки з батьками.
Чи все погано? Та ні! Є й інший шлях.
Протягом останніх десятиліть дослідження продовжують підтверджувати, що здорове відчуття контролю над ситуацією нерозривно пов’язане з усім тим позитивним, що ми бажаємо для своїх дітей. Відчуття контролю – це упевненість у тому, що ми здатні, докладаючи певні зусилля, керувати своїм життям. Це призводить до поліпшення фізичного стану, збільшення тривалості життя, зниження рівня стресу, покращення емоційного стану та підвищення мотивації. Воно сприяє розвитку навичок керування поведінкою, сприяє успіхам у навчанні та просуванню в кар’єрі. Так само як фізичні вправи, здорове харчування та відпочинок, відчуття контролю є здоровою необхідністю, а можливо, й первинною потребою.
Роль дорослих полягає не в тому, щоб примушувати дітей йти шляхом, який ми самі визначили для них. Натомість ми можемо навчити дітей навичок, які допоможуть їм самім визначати свій шлях протягом всього свого життя, корегувати його, а не тільки мати хороші відмітки в дитинстві.
